Прийшла біда на нашу землю, люди,
У яку рік ще не вірив ніхто.
Пуск в землю кров, стискає груди -
Одним - війна, а іншим - АТО.
І продають чуже життя спокійно -
Чин невисокий як дешевий товар.
І дерибанять нашу бідну країну
І нас з нею, як курей на базар.
Але Українці - як мурашки,
По крихтах будують спільний дім.
Маленькі, сірі - але дуже багато,
Ніхто не вижене нас з рідної землі.
Біда зібрала нас разом, як ніколи,
Навчила відрізняти рідний і чужий,
Ми знову себе почали поважати, слава Богу -
Так повинно бути: свій до свого по своє.
Ми сильні, мудрі, талановиті люди,
І своїм інтелектом годуємо весь світ.
Не бійся модним і просунутим бути -
Чим більше мудрих, менше шансів на ворогів.
Але Українці - як мурашки,
Ми можемо більше, ніж думаємо самі.
Не допомагає нам, але і не заважайте -
Ми краще знаємо, як жити в сім'ї.
Не кожен може добре воювати,
І деколи краще буде, ніж бронежилет,
Від зомбоящика країну захищати
Розумне слово через Інтернет.
Ми робимо свої планшети і ноутбуки -
Не гірше, ніж ми робимо хліб і ковбасу.
І цілий світ про це давно повинен був почути -
Так зробимо так, щоб він нарешті почув!
Що всі Українці - як мурашки,
По крихтах будують спільний дім.
Маленькі, сірі - але дуже багато,
Ніхто не вижене нас з рідної землі.
Але Українці - як мурашки,
Ми можемо більше, ніж думаємо самі.
Не допомагає нам, але і не заважайте -
Ми краще знаємо, як жити в сім'ї.
